Метою будь-якого медичного огляду працівника є визначення стану його здоров’я, зокрема, можливості виконання ним певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб. Звісно, далеко не всі працівники повинні проходити медичні обстеження – у чинному законодавстві України чітко визначено категорії працівників, наведено перелік професій, видів діяльності, виробництв і організацій, співробітники яких підлягають обов’язковим медичним оглядам. І роботодавець зобов’язаний не лише проконтролювати проходження ними цієї процедури, а й, у переважній більшості випадків, організувати за свій рахунок проведення медичних оглядів як для вже працюючих на підприємстві співробітників, так і для тих, які лише приймаються на роботу.

Перш за все, відповідно до ст. 169 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) та ст. 17 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівниками які несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника.

Так, до шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу належать:

– хімічні речовини, їх сполуки та елементи (неорганічного та органічного походження);

– складні хімічні суміші, композиції, хімічні речовини визначеного призначення (барвники і пігменти органічні, пестициди, синтетичні мийні засоби, синтетичні полімерні матеріали: смоли, лаки, клей, пластмаси, мастило охолоджувальні рідини, герметики, фарби, емалі; добрива; фармакологічні засоби);

– промислові аерозолі переважно фіброгенного та змішаного типу дії (цемент, скловолокно, вуглецевий пил);

– біологічні фактори (білково-вітамінні концентрати, комбікорми, ферментні препарати, біостимулятори, інфікований матеріал і матеріал, що заражений паразитами, збудники інфекційних захворювань);

– фізичні фактори;

– фізичне перевантаження та перенапруження окремих органів і систем та інші фактори трудового процесу (підняття та ручне переміщення вантажу, зорово-напружені роботи (з оптичними приладами, спостереження за екраном).

До робіт, де є потреба у професійному доборі, належать:

– усі види підземних робіт;

– робота в кесонах, барокамерах, замкнутих просторах;

– водолазні роботи;

– роботи на висоті, верхолазні роботи, роботи, пов’язані з підйомом на висоту;

– роботи по обслуговуванню діючої електроустановки до і вище 1000 В та виконання в них оперативних переключень, налагоджувальних, монтажних робіт та високовольтних випробувань; робота під напругою в електроустановках до і вище 1000 В; роботи, пов’язані з діючим енергетичним обладнанням;

– роботи, пов’язані із застосуванням вибухових матеріалів, роботи у вибухо- та вогненебезпечних виробництвах;

– роботи, виконання яких передбачає носіння вогнепальної зброї;

– аварійно-рятувальні роботи та роботи по гасінню пожеж;

– роботи, пов’язані з управлінням наземним, підземним повітряним та водним транспортом;

– роботи, пов’язані з емоційно-нервовим напруженням (авіадиспетчери, диспетчери по управлінню рухом залізничного транспорту; оператори енергетичних систем);

– роботи по технічному обслуговуванню і експлуатації компресорних нафтонасосних та газорегуляторних станцій, лінійних систем магістральних нафто- і газопроводів;

– роботи, пов’язані з бурінням, видобутком та переробкою нафти, газу, конденсату та підготовки їх до транспортування та зберігання;

– роботи, які безпосередньо пов’язані з виробництвом чорних та кольорових металів.

Враховуючи вимоги вищенаведених переліків та інших нормативних актів, на підприємствах визначаються контингенти працівників, які зобов’язані проходити медичні огляди.

Роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні й виробничо зумовлені захворювання та їх медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.

Розрізняють наступні види медичних оглядів:

– попередній (під час прийняття на роботу);

– періодичні (протягом трудової діяльності працівника, не рідше 1 разу на 2 роки);

– позачергові (за ініціативою працівника або роботодавця).

Попередній медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою:

– визначення стану здоров’я працівника і реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

– виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

Метою періодичні медичних оглядів є:

– своєчасне виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

– забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

– вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу.

Працівники, зайняті на роботах, що потребують професійного добору, повинні надати Комісії, яка проводить медичний огляд, висновок психофізіологічної експертизи.

Роботодавець зберігає за працівником на період проходження медогляду місце роботи (посаду) і середній заробіток та за результатами медичного огляду інформує працівника про можливість (неможливість) продовжувати роботу за професією.

Роботодавець вправі в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під підпис про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, роботодавець відсторонює від роботи, а також не допускає до роботи тих працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров’я.

Приймати на роботу неповнолітніх роботодавець має право лише після попереднього медичного огляду.

 

ГАЛИНА ШУЛЬГА, юрисконсульт комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради».

Надання ефективних послуг із тестування є ключовим елементом протидії епідемії ВІЛ-інфекції для зниження рівнів захворюваності та смертності, зумовлених цією хворобою, та обов’язковим компонентом громадського здоров’я, що забезпечує доступ до комплексу послуг із профілактики, лікування, догляду та підтримки. Національна система добровільного консультування і тестування є одним із найбільш розвинених компонентів комплексу заходів з протидії ВІЛ-інфекції.

Відповідно до нормативної бази, кожній особі, яка звернулася по тестування на ВІЛ-інфекцію, має бути надано передтестову консультацію. Під час такої консультації кожна людина, що звернулася, має змогу поставити питання та отримати інформацію захворювання, шляхи його передачі, оцінити з свій ризик інфікування ВІЛ та розглянути можливості його зниження. Після надання результату тестування на ВІЛ-інфекцію обов’язково має бути роз’яснено його значення та надано післятестову консультацію.

Саме з метою концентрації цих зусиль та зручності пацієнтів в отриманні комплексної послуги в поліклінічному відділенні нашої лікарні був створений кабінет «Довіра».

Основними функціями кабінету є:

–        консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію;

–        встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції, ведення обліку людей, які живуть з ВІЛ, та здійснення їх супроводу;

–        здійснення медичного нагляду за ВІЛ-інфікованими вагітними жінками;

–        організація надання комплексної медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, із залученням інших фахівців, лікарів інших спеціалістів та направлення пацієнтів у разі потреби до інших медичних установ;

–        забезпечення вторинної профілактики у ВІЛ-інфікованих осіб:

–        профілактика опортуністичних та супутніх захворювань;

–        діагностика та лікування опортуністичних інфекцій;

–        організація та забезпечення заходів з постконтактної профілактики ВІЛ, у тому числі під час виконання професійних обов’язків;

–        забезпечення профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів В та С у людей, які живуть з ВІЛ;

–        ведення та зберігання облікової документації, підготовка та подання звітної документації, адміністративних даних та оперативної інформації щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу;

–        дотримання умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров’я, та поваги до особистих прав і свобод громадян;

–        консультування членів родин і близьких людей, які живуть з ВІЛ, у разі їх звернення, ознайомлення із заходами індивідуальної профілактики щодо запобігання інфікуванню ВІЛ, формування прихильності до лікування, залучення їх до обстеження на ВІЛ-інфекцію з профілактичною метою;

–        взаємодії з іншими підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності у наданні паліативної та хоспісної допомоги, догляді та підтримці людей, які живуть з ВІЛ;

–        взаємодія з іншими закладами охорони здоров’я усіх рівнів з питань надання медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та забезпечення комплексності послуг особам з груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ та їх соціально-психологічного супроводу;

–        участь в інформаційній роботі з профілактики ВІЛ-інфекції серед населення, особливо серед молоді та осіб з груп підвищеного ризику.

На фахівців кабінету «Довіра» покладено вкрай важливі функції з протидії ВІЛ-інфекції, зменшенню поширеності цієї інфекції серед населення, а відповідно і зниження її негативного впливу на країну в цілому.

 

ОЛЕКСАНДРА БЄЛАЯ, лікар-інфекціоніст поліклінічного відділення, лікар кабінету «Довіра».

Цукровий діабет є глибокою медико-соціальною проблемою. По даним Міжнародної федерації діабету на цю недугу страждає близько 400 млн. людей у світі, а до 2030 року очікується до 550 млн. хворих.

В Україні цукровий діабет займає одне із провідних місць за рівнем смертності. Зафіксовані цифри кількості хворих є досить відносними тому що дослідження, які проводять в різних регіонах України показали, що фактична поширеність цукрового діабету є в кілька рази вищою.

Які ж зміни лежать в основі виникнення цієї хвороби. При цукровому діабеті, перш за все, порушується вуглеводний обмін, а потім до нього приєднується порушення інших видів обміну в організмі.

Цукровий діабет розвивається поступово. Досить тривалий час хвороба є непомітною і протікає без явних симптомів. До числа перших ознак належать: сухість у роті, часте сечовипускання, сухість шкіри, загальна слабкість, свербіж шкіри, оніміння в кінцівках, погане загоєння ран і навіть схуднення.

Якщо у вас спостерігається якась із цих ознак необхідно негайно звернутися до свого лікаря!

Причини, які впливають на виникнення цукрового діабету можуть бути різними: головне місце посідають особливості харчування, надмірний вплив стресових факторів, низька фізична активність, що призводить до ожиріння, захворювання шлунково-кишкового тракту тощо. Важливе місце посідає і спадковість – в окремих родинах цукровий діабет зустрічається упродовж кількох поколінь.

Які категорії людей відносяться до «зони ризику» виникнення цукрового діабету: особи, які страждають на гіпертонічну хворобу, подагру, атеросклероз, гіперурікемію; люди з надмірною вагою; хворі зі стійким фурункульозом та пародонтозом; особи похилого та старшого віку.

В залежності від причин і механізму захворювання, виділяють два типи цукрового діабету: інсулінозалежний та інсулінонезалежний. Перший називають ще юнацьким, він частіше виникає у дитячому та підлітковому віці. Другий тип цукрового діабету, як правило виникає у осіб старшого віку.

Незважаючи на те, що діабет є поки що повністю невиліковним захворюванням, профілактика та своєчасне лікування його ускладнень може значно не тільки продовжити, а й суттєво покращити якість життя хворого.

Основною ціллю лікування цукрового діабету є нормалізація вуглеводного обміну. Досягається це шляхом: збалансування дієти, модифікація способу життя – сплановане фізичне навантаження, прийомом цукрознижуючих препаратів.

На більшість проблем пов’язаних із захворюванням на цукровий діабет людина має змогу позитивного впливу.

Пам’ятайте – недуг можна подолати але краще його попередити!

 

ВАЛЕНТИНА ПАЩЕНКО, лікар-ендокринолог поліклінічного відділення комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради».

Дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) є однією з головних причин смертності та травматизму в усьому світі. В Україні ситуація теж залишається критичною. Щороку тисячі людей отримують серйозні травми в результаті аварій, і багато з них залишаються інвалідами на все життя. Як зменшити травматизм та уникнути фатальних наслідків? Розгляньмо основні аспекти.

Причини ДТП можуть бути різними, але травми часто виникають через кілька основних факторів:

1. Перевищення швидкості. На жаль, висока швидкість залишається одним із найбільш небезпечних факторів, який значно збільшує ризик важких травм і смертей.
2. Недотримання правил дорожнього руху. Порушення правил, як-от ігнорування знаків, неправильні маневри, невикористання ременів безпеки та захисного спорядження, призводять до травм і смертей.
3. Вживання алкоголю або наркотиків. Їзда в нетверезому стані значно знижує здатність до адекватної оцінки ситуації на дорозі, підвищуючи ризик аварій.
4. Погане технічне обслуговування транспортних засобів. Неякісні шини, несправні гальма, непрацюючі фари чи сигналізація можуть призвести до ДТП, особливо в складних погодних умовах.

Травми, отримані під час ДТП, мають серйозні наслідки не лише для постраждалих, а й для всього суспільства. Вони вимагають величезних витрат на медичне обслуговування, реабілітацію та догляд, а також призводять до втрат робочої сили. Це стає причиною великих економічних витрат для держави, роботодавців і самих сімей постраждалих.

Запобігання травматизму – комплексне завдання, яке включає посилення контролю на дорогах, впровадження сучасних технологій безпеки та підвищення свідомості учасників дорожнього руху.

1. Дотримання правил дорожнього руху. Кожен водій має знати і дотримуватися правил. Особливо важливо пам’ятати про обмеження швидкості та дотримання дистанції.
2. Обов’язкове використання ременів безпеки та дитячих автокрісел. Статистика свідчить, що ремені безпеки можуть знизити ризик серйозних травм на 50%, а дитячі автокрісла – на 70%. Вони не повинні бути просто формальністю, а звичкою кожного.
3. Не сідайте за кермо у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Закони, що регулюють відповідальність за таку поведінку, повинні бути жорсткими, адже цей фактор є одним із основних у травматизмі на дорогах.
4. Підвищення відповідальності пішоходів. Пішоходи також мають слідувати правилам: переходити дорогу на пішохідних переходах, не ігнорувати світлофори, не вибігати на дорогу.
5. Технічне обслуговування автомобілів. Щоб запобігти несправностям, автомобілі потребують регулярного обслуговування. Перевірка гальмівної системи, шин, світлових приладів та інших важливих частин автомобіля може врятувати життя.
6. Використання сучасних технологій безпеки. Багато сучасних авто оснащені системами автоматичного гальмування, датчиками мертвих зон, контролем тиску в шинах та іншими технологіями. За можливості, варто обирати транспортні засоби, які мають такі функції.

Держава також повинна відігравати активну роль у запобіганні травматизму. Ось декілька напрямів, які можуть бути ефективними:

• Посилення контролю за дотриманням правил дорожнього руху та посилення штрафів за їх порушення. Ефективний нагляд за дорогами та системи камер відеоспостереження допомагають у боротьбі з порушеннями.
• Покращення інфраструктури. Якісні дороги, освітлення, зручні зони для пішоходів, облаштування підземних і надземних переходів – усе це зменшує кількість аварій.
• Освітні кампанії. Поширення інформації про ризики травматизму, навчальні програми для водіїв, що наголошують на безпеці, можуть позитивно впливати на поведінку учасників дорожнього руху.

Зменшення травматизму на дорогах є завданням, яке вимагає комплексного підходу. Дотримання правил дорожнього руху, впровадження новітніх технологій безпеки, посилений контроль з боку держави та підвищення свідомості кожного з учасників дорожнього руху є ключовими чинниками на шляху до зниження травматизму. Бережіть себе та своїх близьких, дотримуйтесь правил, та пам’ятайте, що безпека на дорозі – це відповідальність кожного з нас.

 

ЄВГЕНІЯ СТЕПАНОВА, лікар-травматолог поліклінічного відділення комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради».

Через повномасштабну війну реабілітація стала однією з найзатребуваніших медичних послуг. Фахова реабілітаційна допомога із відновлення навичок, необхідних для повсякденного функціонування та активного життя, може знадобитися внаслідок перенесення операцій, травмувань, тривалого лікування  або хвороб. Залежно від діагнозу, пацієнти можуть потребувати ортопедичної, кардіореспіраторної, психологічної, нейро- чи інших видів реабілітації. Отримати безоплатну  реабілітаційну допомогу в стаціонарних умовах може кожен, незалежно від місця проживання та реєстрації. 

Програма медичних гарантій включає надання безоплатної реабілітації за пакетом “Реабілітаційна допомога дорослим та дітям у стаціонарних умовах”. Внутрішньо переміщені особи можуть отримати послуги реабілітації у будь-якому із 319 закладів країни, які уклали договір із НСЗУ за цим пакетом.

Щоб отримати безоплатно реабілітаційну допомогу в стаціонарних умовах можна:

1. за електронним направленням. Направлення створює лікуючий лікар, зокрема лікар фізичної та реабілітаційної медицини. З електронним направленням звернутися до медичного закладу, який має договір за пакетом “Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах”.
2. при переведенні, якщо пацієнт після лікування в стаціонарі потребує подальшої реабілітації упродовж післягострого та довготривалого реабілітаційних періодів, то його можуть перевести до іншого медзакладу або клінічного підрозділу тієї ж лікарні. Окремо отримувати електронне направлення при переведенні не потрібно.

Внутрішньо переміщеним особам, як і іншим громадянам, які потребують реабілітаційної допомоги в стаціонарних умовах, в межах пакету гарантують такі безоплатні послуги:

– Первинне, етапні, заключне реабілітаційні обстеження лікарем фізичної та реабілітаційної медицини, фахівцями з мультидисциплінарної реабілітаційної команди
– Встановлення реабілітаційного діагнозу, складання індивідуального реабілітаційного плану та програми реабілітаційної терапії
– Визначення реабілітаційного прогнозу для планування подальшого реабілітаційного маршруту

– Лабораторні та інструментальні обстеження
– Консультування лікарями інших спеціальностей
– Надання нейрореабілітації та/або ортопедичної реабілітації, та/або кардіо-респіраторної реабілітації та інших видів в стаціонарних умовах упродовж післягострого та довготривалого реабілітаційних періодів відповідно до складеного індивідуального реабілітаційного плану
– Психологічна допомога
– Своєчасне знеболення на всіх етапах реабілітації
– Переведення у разі потреби до інших медзакладів або підрозділів лікарні
– Навчання пацієнтів чи їхніх доглядачів або родини особливостям догляду та запобіганню можливих ускладнень
– Забезпечення харчуванням та у разі потреби харчовими продуктами для спеціальних медичних цілей тощо.

Ознайомитися з повним обсягом реабілітаційних послуг, які надаються в стаціонарних умовах, можна  на сайті НСЗУ в розділі Вимоги ПМГ 2024/пункт 23 або за посиланням: https://cutt.ly/ieIPVARP .

Як знайти заклад, який надає послуги з реабілітації стаціонарно?

Проходити реабілітацію можна в будь-якому медичному закладі, який має договір із НСЗУ на пакет “Реабілітаційна допомога дорослим та дітям в стаціонарних умовах”. Щоб дізнатися адресу і контакти медзакладу, можна:

• зателефонувати до контакт-центру НСЗУ 16-77, оператор назве, які медичні заклади мають договір з НСЗУ на стаціонарну реабілітацію дітей та дорослих, а також адресу і контакти реєстратури;
• на сайті  НСЗУ за допомогою аналітичної панелі (дашборду) “Електронна карта місць надання послуг за програмою медичних гарантій”. Обрати у полі фільтрів область, населений пункт та  “Групу послуг” –  “Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах”. Карта покаже найближчі заклади з контактами. Перейти до дашборду можна за посиланням: https://cutt.ly/keDoF37u

Куди і як поскаржитись, якщо відмовляють в допомозі або вимагають оплату?

Якщо під час звернення до закладу реабілітації внутрішньо переміщеній особі відмовляють у надані послуг, вимагають оплатити послуги, які покриває Програма медичних гарантій, чи зробити благодійний внесок  – це є порушенням прав пацієнта та умов договору НСЗУ з медичним закладом. У такому випадку потрібно подати звернення щодо порушення:

• зателефонувавши до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77, оператор допоможе зафіксувати скаргу.
• заповнити скаргу через електронну форму на сайті НСЗУ: обрати в меню зверху розділ “Громадянам”, далі  – “Зворотній зв’язок. Тут можете залишати свої запитання, зауваження, пропозиції, заяви та скарги”. Або перейти за посиланням: https://cutt.ly/5eb9XKbN

Програма медичних гарантій забезпечує усім українцям однаковий безоплатний перелік та доступ до медичних послуг, незалежно від наявності статусу внутрішньо переміщеної особи. Більше про безоплатні медичні послуги, які можна отримати за Програмою медичних гарантій, в електронному посібнику «Гід по Програмі медичних гарантій для пацієнта 2024». Завантажити посібник можна за посиланням.

Полінейропатія – (від грецького poly- «багато», neuro- «нерв» і -pathy «хвороба») це пошкодження або захворювання, що вражає периферичні нерви (периферична нейропатія) приблизно в одних і тих же областях з обох боків тіла, що супроводжується слабкістю, онімінням і пекучий біль. Зазвичай починається в руках і ногах і може прогресувати до рук і ніг, а іноді й до інших частин тіла, де може впливати на вегетативну нервову систему. Воно може бути гострим або хронічним. Ряд різних розладів може спричинити полінейропатію, включаючи діабет і деякі типи синдрому Гійєна-Барре.

Поліневропатії можна класифікувати по-різному, наприклад, за причиною, за проявом або за класами полінейропатії, залежно від того, яка частина нервової клітини уражена головним чином: аксон, мієлінова оболонка або тіло клітини:

• Дистальна аксонопатія.
• Мієлінопатія.
• Нейронопатія.

Серед ознак і симптомів полінейропатії, які можна розділити (на сенсорні та спадкові) і узгоджуються з наступним, є:

• Сенсорна полінейропатія – атаксія, оніміння, виснаження м’язів і парестезії.
• Спадкова полінейропатія – сколіоз і молоточкові пальці.

Причини полінейропатії можна розділити на спадкові та набуті, і тому такі:

• Успадковані – спадкові моторні нейропатії, хвороба Шарко-Марі-Тута та спадкова нейропатія зі схильністю до паралічу тиску.
• Придбані – цукровий діабет, судинна нейропатія, розлади вживання алкоголю та дефіцит вітаміну B₁₂.

Діагноз полінейропатії починається зі збору анамнезу (анамнезу) та фізикального огляду щоб з’ясувати характер процесу захворювання, а також які дефіцити та біль задіяні. Якщо біль є фактором, важливо визначити, де і як довго він був присутній. Незважаючи на те, що захворювання часто можна припустити лише за результатами фізичного огляду та анамнезу, тести, які можуть бути використані, включають електродіагностичне тестування, електрофорез сироваткових білків, дослідження нервової провідності, аналіз сечі, тестування на креатинкіназу сироватки і антитіла.

 

Підготувала завідувачка неврологічним відділенням КП «ПЦРКЛ ПМР» Олена ФЕДОТОЧКІНА.