Травми верхніх та нижніх кінцівок досить часті у повсякденному житті, особливо у спорті та активному відпочинку. Незважаючи на те, що більшість травм не є серйозними, необхідно надати першу допомогу, щоб зменшити біль, запобігти подальшій травмі та прискорити відновлення. У цій статті ми розглянемо основні види травм верхніх та нижніх кінцівок та дамо поради щодо надання першої допомоги.

Травми верхніх кінцівок можуть бути дуже болісними та обмежувати рухи людини. Основні види травм верхніх кінцівок – це переломи, забої, розтягнення та розриви м’язів та зв’язок.

Переломи – це пошкодження кісток, коли кістка переривається на дві або більше частини. Симптоми перелому – це біль, набряк та обмеження рухів. Якщо підозрюється перелом верхньої кінцівки, необхідно надати першу допомогу, щоб запобігти подальшій травмі та зменшити біль. Найкращим способом є накладання іммобілізуючого бандажу на пошкоджену кінцівку. Також слід забезпечити підтримку та захист пошкодженої кінцівки від подальших пошкоджень до приїзду медичних працівників.

Забої – це пошкодження м’язів та м’язової тканини, яке може виникнути в результаті падіння, удару або зіткнення. Симптоми забою – це біль, набряк та синець в місці удару. Надання першої допомоги в разі забою полягає у накладанні холодного компресу на місце удару, щоб зменшити біль та запобігти подальшому набряку. Якщо синці великі та болючі, можна вжити засобів для зменшення болю, таких як анальгетики.

Розтягнення та розриви м’язів та зв’язок – це пошкодження м’язової тканини та зв’язкових тканин. Симптоми цих травм – це біль, набряк та обмеження руху. Надання першої допомоги в разі розтягнення та розриву полягає у накладанні холоду на місце удару, щоб зменшити біль та запобігти подальшому набряку. Також необхідно захистити та підтримати пошкоджену кінцівку, щоб запобігти подальшій травмі та допомогти відновленню.

Травми нижніх кінцівок можуть бути більш серйозними, оскільки вони можуть обмежувати рух та викликати значну біль. Основні види травм нижніх кінцівок – це переломи, забої, розтягнення та розриви м’язів та зв’язок.

Переломи нижніх кінцівок можуть бути небезпечними та можуть потребувати довготривалої реабілітації. Симптоми перелому – це біль, набряк та обмеження руху. Якщо підозрюється перелом нижньої кінцівки, надання першої допомоги полягає у накладанні імобілізуючого бандажу на пошкоджену кінцівку, щоб запобігти подальшим ушкодженням та забезпечити її стабільність. Наступним кроком є транспортування потерпілого до медичного закладу для подальшого лікування та діагностики.

Розтягнення та розриви м’язів та зв’язок – це пошкодження м’язової тканини та зв’язкових тканин. Симптоми цих травм – це біль, набряк та обмеження руху. Надання першої допомоги в разі розтягнення та розриву полягає у накладанні холоду на місце удару, щоб зменшити біль та запобігти подальшому набряку. Також необхідно захистити та підтримати пошкоджену кінцівку, щоб запобігти подальшій травмі та допомогти відновленню.

Перша допомога при травмах верхніх та нижніх кінцівок є важливим етапом у лікуванні та попередженні подальших травм. Надання правильної першої допомоги може допомогти зменшити біль, запобігти набрякам та запобігти подальшій травмі. Найважливіше, при виконанні першої допомоги потрібно пам’ятати про забезпечення безпеки для потерпілого та навколишніх. Виконання першої допомоги вимагає наявності необхідних знань та навичок, тому варто навчатися першої допомоги та оновлювати знання з часом.

Надання першої допомоги може бути вирішальним фактором у забезпеченні успішного відновлення потерпілого. Однак, важливо пам’ятати, що перша допомога не замінює професійного медичного догляду та лікування, тому після надання першої допомоги необхідно звернутися до лікаря для подальшої діагностики та лікування.

Отже, надання першої допомоги при травмах верхніх та нижніх кінцівок вимагає знань та навичок. Необхідно виконувати деякі загальні кроки, такі як забезпечення безпеки та оцінка стану потерпілого, а також надавати специфічну допомогу в залежності від виду травми. Правильно надана перша допомога може допомогти зменшити біль, запобігти набрякам та запобігти подальшій травмі. Тому важливо навчатися першої допомоги та пам’ятати про необхідність звернення до лікаря для подальшого лікування та діагностики.

 

ЄВГЕНІЯ СТЕПАНОВА, лікар-травматолог поліклінічного відділення.

Артеріальна гіпертензія (артеріальна гіпертонія, АГ) – медичний термін, який означає, що кров надміру тисне на стінки артерій з середини. Нормальним вважають систолічний (верхній) тиск менше 120 і діастолічний (нижній) тиск менше 80 мм рт. ст.

Артеріальну гіпертензію діагностують у разі постійного підвищенні рівня артеріального тиску (АТ):

• більше 140 мм рт. ст. (систолічний АТ);
• більше 90 мм рт. ст. (діастолічний АТ).

Підвищений артеріальний тиск без належного лікування може призвести до інфаркту, інсульту, ниркової чи серцевої недостатності, погіршення зору та інших ускладнень. Навіть помірне підвищення АТ пов’язане зі зменшенням очікуваної тривалості життя.

До 40% хворих на артеріальну гіпертензію не підозрюють у себе недугу, бо часто ця хвороба має безсимптомний перебіг.

Артеріальна гіпертензія розвивається внаслідок дії як генетичних механізмів, так і екзогенних факторів – надмірного вживання солі, психоемоційного стресу, ожиріння.

Визначальні фактори ризику появи АГ:

• стать (частіше страждають жінки);
• вік (більше 50 років);
• рівень загального холестерину.

Типи артеріальної гіпертензії.

З урахуванням особливостей етіології виділяють два типи артеріальної гіпертензії:

• первинну, або есенціальну (гіпертонічна хвороба);
• вторинну, або симптоматичну.

Симптоми АГ.

• підвищений тиск (140/90);
• головний біль (найчастіше — в потиличній чи тім’яній частині);
• періодичний шум у вухах, потемніння в очах та запаморочення;
• біль у ділянці серця;
• прискорене серцебиття (понад 90 разів на хвилину) у спокійному стані;
• відчуття задухи.

У більшості випадків початок артеріальної гіпертензії лишається непоміченим. Якщо артеріальний тиск підвищується поступово, то на головні болі, запаморочення зазвичай не зважають.

Ще гірше, коли вже на кардіограмі виявляються зміни у вигляді гіпертрофії лівого шлуночка чи окуліст фіксує зміну судин очного дна.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Лікування гіпертонії має відбуватися тільки під наглядом лікаря.

Якщо ви вперше виявили у себе тиск у стані спокою вище 140/90, турбують головний біль, шум у вухах, слабкість — зверніться до лікаря.

Тільки медичний спеціаліст може поставити діагноз і призначити відповідні ліки.

Профілактика артеріальної гіпертензії.

Замислитися про профілактику гіпертонічної хвороби необхідно в молодому віці, особливо якщо хто-небудь із близьких родичів має серцево-судинні захворювання.

Запобігти артеріальній гіпертензії допоможуть здорові харчові звички і спосіб життя загалом:

Щоб не пропустити початок артеріальної гіпертензії, необхідно уважніше ставитися до свого здоров’я і вимірювати артеріальний тиск не рідше двох разів на місяць усім людям після 50 років.

 

ГАННА ОВЧАРОВА, лікар-кардіолог поліклінічного відділення комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради»

ю.

Шановний Олеже Анатолійовичу! Хочемо привітати вас з Днем народження і побажати, щоб все, про що мріялося, було реалізовано. Вірні друзі, домашнє тепло і затишок, дорогі серцю люди, улюблена справа – багато років впевнено крокують поруч. Будьте здорові та щасливі! Чистого мирного неба над головою!

 

Колектив працівників підприємства.

Офісна гістероскопія – один із найбільш інформативних і малоінвазивних методів діагностики та лікування внутрішньоматкових патологій у жінок. Дозволяє аналізувати картинку високої якості в реальному часі. Застосовується для оцінки стану ендометрію, забору матеріалу для дослідження та дає можливість перейти від діагностичного заходу до лікувальної маніпуляції – видалення невеликих новоутворень в матці.

 

Відтепер ця сучасна та високоінформативна метода, з використанням обладнання провідного виробника такого обладнання у світі, проводиться фахівцями нашого закладу. Як можна зрозуміти з опису в межах одного втручання можливо провести, як обстеження так і лікувальні маніпуляції. При таких втручаннях мінімізуються ризики травматизації та розвитку ускладнень.

Остеохондроз хребта — це процес, при якому міжхребцеві диски поступово зношуються, знижується їх пружність, порушується структура. Через витончення (часто нерівномірного) міжхребцевих дисків все частіше і частіше відбувається утискання нервових корінців, що виходять зі спинного мозку. Це проявляється нападами болю при фізичному навантаженні або зміні положення тіла. А оскільки ці корінці іннервують низку внутрішніх органів, біль може відчуватися і в них. М’язи спини, намагаючись зменшити тиск на нервові корінці, знаходяться у постійній напрузі, але й їх надовго не вистачає. У занедбаних випадках до патологічного процесу долучаються міжхребцеві зв’язки і навіть кісткова тканина хребців

Вірогідні причини остеохондрозу:

• передчасне старіння організму та зношування міжхребцевих дисків;
• залежність від віку;
• травми опорно-рухової системи;
• вроджені кісткові аномалії, які можуть спровокувати деструкцію міжхребцевих дисків.

Загальні симптоми остеохондрозу поділяють на кілька груп:

• Вертебральні прояви. Це гострий біль і обмеження рухів у ділянці спини. Характер болю розмитий — людина не може визначити точно, «де болить». Больовий синдром проявляється, коли тіло перебуває в одному положенні тривалий час;
• Рефлекторні синдроми. Велика група болючих симптомів, яка залучає нервові закінчення. Це болі під час остеохондрозу внаслідок «защемлення нерва» й зміщення хребців відносно один одного. Що відбувається в тілі: боляче нахиляти голову вбік, «німіє» потилиця або руки, болить шия і спина, руки важко завести за голову. Також можуть боліти сідниці, проте біль буде віддавати в ногу.
• Екстравертебральні. Для цих симптомів характерні болі, які відбиваються у внутрішніх органах. Може боліти печінка, серце або легені.

Залежно від ураженої ділянки, виділяють:

• Шийний остеохондроз.
• Остеохондроз грудного відділу.
• Остеохондроз поперекового відділу. Можна діагностувати за постійних болей у попереку.
• Остеохондроз куприка.

Лікування остеохондрозу

Міжнародне Товариство з Вивчення остеоартрозу (OARSI) називає три напрями в лікуванні захворювань хребта:

1. Немедикаментозна або фізична терапія. Це різні методи без вживання ліків. Серед них аквааеробіка, ультразвук, електрофорез. Додатково можна приймати мінеральні ванни, робити масажі. Може допомогти акупунктура, але потрібно вибирати грамотного фахівця.
2. Хірургічні операції на хребті проводять тільки в найнебезпечніших і складних випадках.
3. Медикаментозне лікування остеохондрозу зводиться до зняття запалення й усунення болю. Для цього застосовують групу НПЗЗ (нестероїдних протизапальних засобів).

Профілактика остеохондрозу передбачає низку нехитрих заходів:

• Спорт. Варто розуміти, що професійний спорт і важкі тренування тільки провокують хворобу. Тому спортсмени часто використовують хондропротектори, як захист м’язової тканини й суглобів. Для непрофесіоналів підходить плавання й кілька вправ вранці і ввечері. Усе повинно бути в міру.
• Прогулянки. Часті прогулянки пішки можуть зміцнити м’язи, наситити мозок киснем, поліпшити кровообіг.
• Харчування. Уникати важкої їжі й накопичення зайвих кілограмів. Ожиріння — один із чинників ризику розвитку остеохондрозу.
• Дотримання постави й ортопедичного режиму.
• Приймання вітамінів, мінералів та комплексів з глюкозаміном+хондроїтином.

 

 

ОЛЕНА ФЕДОТОЧКИНА, завідувачка неврологічним відділенням.

Планування сім’ї – надійний спосіб збереження та покращення здоров’я жінок та дітей. Відповідальність за планування сім’ї лягає на обох майбутніх батьків, передбачає оволодіння знаннями про те, з якого віку можна народжувати дітей, скільки мати дітей, яких інтервалів дотримуватись між пологами, а головне практикувати здорову по відношенню до себе та майбутнього покоління поведінку. Дуже важливо знати методи запобігання небажаної вагітності. Це допоможе уникнути аборту – шкідливої та небезпечної для здоров’я жінки операції. Всесвітня організація охорони здоров’я, формуючи для країн-учасниць задачі на 21 сторіччя, приділила особливу увагу підтримці здоров’я молоді, кращій її підготовці до виконання своїх обов’язків.
Молодь має оволодіти найкращими життєвими навичками, використовувати їх в подальшому для підтримки свого здоров’я, відтворення здорового покоління. Для досягнення цього молода людина повинна знати основи здорового способу життя, опанувати культуру планування сім’ї, статевих відносин. Частота вагітності у дівчаток-підлітків повинна знизитися до мінімуму.
В результаті планомірної роботи з молоддю кількість медичних абортів в Україні постійно скорочується: за п’ять останніх років – майже на чверть. Знижується також питома вага абортів у дівчаток-підлітків. Але простежується стійка тенденція до збільшення розповсюдженості гінекологічної патології серед дівчат усіх вікових груп, зростає кількість жінок, що вступають до репродуктивного віку вже з тягарем захворювань: за останні 5 років серед вагітних збільшилась частота анемій, хвороб сечостатевої системи та системи кровообігу. Куріння, вживання алкоголю, експерименти з наркотиками обумовлюють значну частину репродуктивних втрат та низького рівня здоров’я дітей, адже в структурі причин інвалідності дітей в Україні перше місце займають вроджені аномалії та хромосомні порушення, на другому – хвороби нервової системи, на третьому – розлади психіки та поведінки.

Профілактика незапланованої вагітності.

Оптимальний вік для народження дітей 20-35 років. Інтервали між пологами мають бути не менше двох років, це дозволяє жінці відновити сили для майбутніх пологів, зберегти своє здоров’я та здоров’я майбутніх дітей. Після настання вагітності необхідно якомога раніше звернутись в жіночу консультацію.
Сучасна медицина пропонує різноманітні методи запобігання небажаної вагітності. Види та засоби контрацепції відрізняються один від одного дією на організм, ефективністю та зручністю застосування. Не дивлячись на високу ефективність, жоден з методів сучасної контрацепції не дає стовідсоткової гарантії запобігання вагітності. Це пов’язано, перш за все, з неправильним або недбалим застосуванням того або іншого протизаплідного засобу. Крім того, наш організм має неповторні індивідуальні особливості, тому реальна ефективність засобів контрацепції на практиці не перевищує 98-99%.

Планування вагітності. Як жінці правильно підготуватися до вагітності.

Якщо вагітність бажана, то будь-яка жінка – майбутня мати – повинна забезпечити найкращі умови для майбутньої дитини. У даному випадку ми говоримо саме про здоров’я, а не про матеріальне благополуччя. Про що ж саме потрібно подбати майбутній мамі? Етапи підготовки до вагітності.

Сьогодні лікарі все частіше говорять не про дев’ять, а про дванадцять місяців вагітності. Мається на увазі тримісячна підготовка напередодні бажаної вагітності. Про що ж саме потрібно подбати майбутній мамі? Давайте розглянемо всі етапи такої підготовки.

Найкращий вік для планування вагітності.

Прийнято вважати, що як для жінки, так і для чоловіка найкращим віком для планування вагітності та народження дитини є період з 20 до 35 років. З віком фертильність у обох партнерів знижується, тому жінкам, старше 35 років, завагітніти важче. Також після 35 збільшується ризик виникнення вад розвитку і спадкових захворювань у дитини.

Підготовка до зачаття.

Кращою підготовкою до зачаття стане повне медичне обстеження. При виявленні будь-яких відхилень здоров’я партнерів, майбутнім батькам порекомендують пройти лікування. При цьому потрібно обов’язково радитися з лікарем щодо прийому тих чи інших ліків, так як прийом медикаментів може бути неприйнятним для планування вагітності. Так навіть прийом ліків рослинного походження може серйозно вплинути на зачаття. Пам’ятайте, що деякі лікарські трави можуть спровокувати аборт (звіробій, ехінацея, женьшень).

Харчування під час планування вагітності.

Раціон майбутньої мами вивчіть тут. Пам’ятайте: ми те, що ми їмо. Бажання народити здорову дитину змушує нас переглянути свої харчові пріоритети на користь натуральних продуктів. Для здоров’я мами і дитини їжте більше овочів, фруктів, зелені, а також круп, риби, молочних продуктів. При цьому все повинно бути якісним і свіжим. А от від жирного, консервів і копченостей краще відмовитися. Це стосується також міцного чаю і кави. Якщо хтось із майбутніх батьків страждає від алергії, краще вживати продукти, які вирощені / вироблені в тій же місцевості. Тобто для нас важливо їсти саме українські овочі і фрукти, м’ясо і т.д.

Майбутній мамі при плануванні вагітності, а також у першому триместрі вагітності необхідно приймати фолієву кислоту, що є гарною профілактикою вад розвитку нервової трубки у плода. Препарат і дозування обговоріть з лікарем. У продуктах фолати у великій кількості містяться в сухих сніданках, зелених листках овочів (шпинаті, цибулі, зелені салату, цвітній капусті), печінці, нирках, м’ясі.

Також вам потрібно буде зробити акцент на залізі, нестача в організмі якого призводить до анемії, захворювання при якому плід може не отримувати достатньо кисню для нормального росту і розвитку. Залізо в більшій, ніж в інших продуктах, кількості міститься в нежирних сортах м’яса, особливо в печінці та нирках, а також у деяких овочах – зелених і листяних, у варених квасолі і горосі. Для кращого засвоєння заліза одночасно вживайте продукти, багаті вітаміном С або продукти, що містять кислоту. Такими продуктами є фрукти, соки, солодкий перець, помідори, кефір. А от чай і кава погіршують здатність організму засвоювати залізо. Для нейтралізації дії чаю та кави пийте ці напої між прийомами їжі, задовго до або після вживання рослинних продуктів, багатих залізом. Кальцій також дуже потрібен як майбутній мамі, так і дитині. Він важливий для нормального розвитку кісток і зубів. Добрими джерелами кальцію є молочні продукти і деякі крупи. Краще вибирати нежирні сорти молока, сиру і йогурту. А ще вам дуже потрібен вітамін Д (він сприяє засвоєнню кальцію), намагайтеся проводити більше часу на повітрі, особливо в сонячну погоду.

 

ДІАНА ВОРОНКИНА, лікар акушер-гінеколог жіночої консультації.

Загальновідомо, що хворобу краще попередити, ніж лікувати людину, яка вже захворіла. Багато інфекційних хвороб проходить з важким перебігом та розвитком ускладнень. Хоча сучасна медицина має великі можливості для їх лікування, але тривалий перебіг захворювання наносить моральний та матеріальний збиток, як дитині так і батькам.

Вакцинація є унікальним перевіреним роками засобом попередження інфекційних хвороб та широко використовується у всьому світі.

За допомогою вакцин можливо попередити страждання, інвалідність і смерть. Крім цього, за допомогою вакцин можливо обмежити передачу інфекції, знизити навантаження на охорону здоров’я, заощадити кошти.

Основною метою імунізації є формування специфічного імунітету та створення тривалого захисту організму від інфекцій.

На жаль, у деяких батьків виникає необґрунтований страх перед проведенням щеплень собі та своїм дітям через побоювання ускладнень, що пов’язано з поширеною думкою розцінювати будь – які порушення здоров’я у післявакцинальному періоді як такі, що викликані саме вакцинацією.

Натомість, як свідчать лікарі, відмова від щеплення загрожує набагато більшими неприємностями.

Населення повинно розуміти, що єдиним дієвим способом захисту від інфекційних захворювань є імунопрофілактика.

Згідно з Конвенцією про права дитини, прийнятої ООН в 1989 році, кожна дитина має право на вакцинацію. Кожна країна має свій перелік інфекційних захворювань, проти яких проводить обов’язкову вакцинацію.

Доведено та науково обґрунтовано, що після вакцинації виникає мінімальний ризик ускладнень в порівнянні з ускладненнями після перенесеного інфекційного захворювання. Комплекс заходів, що включає використання сучасних, високоякісних вакцин, урахування всіх правил проведення профілактичних щеплень, дотримання умов транспортування та зберігання вакцин сприяє мінімальному ризику виникнення побічних реакцій у післявакцинальному періоді при проведенні щеплень як здоровим, так і дітям з відхиленнями у стані здоров’я.

При проведенні імунізації використовується тільки сертифікована на території України вакцина. Медичні працівники, які проводять вакцинацію пройшли відповідне навчання та мають дозвіл на проведення вакцинації. Вакцинація проводиться тільки після огляду лікаря (у разі відсутності відповідних медичних протипоказань).

Вакцинація ратує – це повинен зрозуміти кожен.

 

 

Тамара Воробйова, лікар-педіатр поліклінічного відділення комунального підприємства «Полтавська центральна районна клінічна лікарня Полтавської міської ради»

Онкологічні захворювання є однією з основних причин захворюваності та смертності в усьому світі. За останні 100 років за цими показниками онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи. За локалізацією найбільш поширеним серед чоловіків є рак легенів, шкіри, передміхурової залози, шлунка, а серед жінок – рак молочної залози, рак тіла і шийки матки та ободової кишки, шкіри. Рак – захворювання, при якому відбувається безконтрольне зростання атипових (злоякісних) клітин, здатних проростати в сусідні органи і тканини, поширюватися (метастазувати) по кровоносних або лімфатичних судинах в інші ділянки організму з утворенням віддалених метастазів, які є однією з основних причин смерті від раку. Рак виникає в результаті перетворення нормальних клітин в пухлинні клітини в ході багатоетапного процесу. Ці зміни відбуваються в результаті взаємодії генетичних факторів людини і факторів зовнішнього середовища, до яких відносять:

• фізичні канцерогени – ультрафіолетове і іонізуюче, рентгенівське випромінювання;
• хімічні канцерогени – забруднення повітря компонентами тютюнового диму, вихлопними газами і пестицидами, задимленість приміщень
• біологічні канцерогени – інфекції, викликані деякими вірусами, бактеріями або паразитами (Helicobacter pylori, вірус папіломи людини (ВПЛ), вірус гепатиту B, вірус гепатиту C і вірус Епштейна-Барра).

Серед численних проявів різних видів раку виділяють загальні ознаки, характерні для всіх онкологічних захворювань, які при появі можна залишати без уваги і в терміновому порядку необхідно звернутися до лікаря:

1. Безпричинне підвищення температури тіла
2. Підвищена слабкість і стомлюваність.
3. Відчуття болю неясного походження. Даний симптом раку може проявлятися у випадках, коли пухлина здавлює або пошкоджує прилеглі судини, нервові закінчення і органи.
4. Незрозуміла втрата ваги – найчастіше може говорити про пізню стадію раку.
5. Зміни шкірних покривів (землисте забарвлення шкіри, поява жовтушності, свербіння).
6. Збільшення лімфатичних вузлів – це може говорити про наявність запалення, або пухлинного ураження лімфатичного вузла, або поблизу розташованому до нього органу.
7. Психологічна симптоматика – дратівливість, плаксивість, зниження уваги, незрозумілі запаморочення і головні болі – можуть говорити про. У разі виникнення перших ознак раку, необхідно терміново звернутися до лікаря.

При ранній діагностиці і відповідному лікуванні велика вірогідність лікування багатьох видів раку і зниження смертності від онкологічних захворювань!

 

АННА КОТОВА, лікар-онколог поліклінічного відділення.

Відколи існує людство на нашій планеті, відтоді існує і туберкульоз. Багато тисячоліть туберкульоз косив людство і заганяв їх у могили. Туберкульоз, як відомо, захворювання хронічне. Через те, у всьому світі туберкульоз перебігає хвилеподібно, тобто спалахи випадків туберкульозу, то збільшуються, то зменшуються. Зараз світ переживає новий, черговий наступ туберкульозу. Вперше в історії ВООЗ ця міжнародна організація проголосила туберкульоз “глобальною небезпекою” і заявила, якщо “уряди країн не включать туберкульоз до пріоритетних напрямків своєї політики, то ситуацію з туберкульозу не вдасться утримати під контролем”. Щоб заразитися і захворіти на туберкульоз має бути 3 компоненти епідемічного процесу

1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;

2) механізм передачі туберкульозної інфекції;

3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.

1. Джерелом або резервуаром туберкульозної інфекції може бути хвора людина, більше 55 видів сільськогосподарських тварин, птахів, риб, а також заражені мікобактеріями продукти тваринного і рослинного походження, ґрунт, органічні й неорганічні речовини, в яких живуть, розмножуються чи зберігаються збудники туберкульозу.

Туберкульоз від хворого поширюється повітряно-крапельним (при кашлі, чханні, розмові) та пиловим способом (засохлі крапельки мокротиння перетворюються в інфікований пил, який є на підлозі, предметах, в повітрі).

Оскільки немає такого органу людини (тварини), який би не уражався туберкульозом, то залежно від місця ураження мікобактерії туберкульозу можуть виділятися від хворого різними шляхами.

Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням при туберкульозі органів дихання. Це найчастіший спосіб і становить близько 95,0 % випадків.

Як виявити туберкульоз?

Симптоми легеневого ТБ:

1) кашель впродовж 3 тижнів;

2) зниження маси тіла;

3) слабість, втомлюваність, дитина починає гірше вчитися;

4) субфебрилітет або лихоманка;

5) потіння вночі

6) біль в грудній клітці;

7) задишка;

8) погіршення апетиту;

9) кровохаркання.

При таких симптомах треба:

• зробити рентгенографію або флюорографію грудної клітки;
• здати харкотиння на мікроскопію мазка, щоб виявити збудника туберкульозу.

 

ЛАРИСА ТВЕРДОХЛІБ, лікар-фтизіатр поліклінічного відділення.

Цукровий діабет вважають неінфекційною епідемією ХХІ століття, адже, за визначенням ВООЗ, у 6 економічно розвинутих країнах  світу 4-6% людей хворіє на цукровий діабет, а до 2030 року кількість хворих на цю недугу у світі може збільшити до552 мільйона.
В Україні захворюваність на цукровий діабет, як і в інших країнах світу, теж щорічно зростає. На даний час налічується понад 1,3 мільйона хворих на цукровий діабет. Чітко показано, що поряд із кожним зареєстрованим є 2-3 недіагностованих хворих. Цукровий діабет було виявлено 300 років тому, але його систематичне. Вивчення почалося лише в кінці ХІХ століття. Це захворювання – хронічне, зумовлене абсолютною недостатністю інсуліну в організмі, при цьому підвищується вміст цукру в крові і спостерігається його виділення з сечею. При цукровому діабеті, перш за все, порушується вуглеводний обмін, а потім до нього приєднується порушення жирового та інших видів обміну організму.

Цукровий діабет розвивається поступово. До числа перших ознак цього захворювання належать: сухість у ротовій порожнині, часте сечовипускання, сухість шкіри, слабкість, свербіж, зниження зору, судоми в кінцівках.

При підозрі на цукровий діабет необхідно дослідити кров та сечу на цукор, звернувшись для обстеження до сімейного лікаря за місцем проживання.

Безпосередні причини, які впливають на виникнення цукрового діабету можуть бути доволі різними: головне міcце посідають особливості харчування, надмірний вплив стресових факторів, низька фізична активність, що призводить до ожиріння, захворювання шлунково-кишкового тракту. Також мають місце спадкові фактори. У деяких родинах цукровий діабет зустрічається упродовж поколінь

Це дає підставу вважати, що недостатність апарату, який регулює вуглеводний обмін, може передаватися у спадок і проявлятись при несприятливих життєвих умовах життя. Тому всі члени родин хворого на цукрових діабет повинні підлягати щорічному обстеженню або виявити наявність у них діабету та своєчасно розпочати лікування.

У залежності від причин і механізму захворювання, виділяють 2 типи цукрового діабету – інсулінозалежний (I тип) та інсулінонезалежний (ІІ тип). Перший тип називають ще юнацьким, тобто він виникає, звичайно, в дитячому та юнацькому віці, та у осіб, молодших 30 років. Другий тип цукрового діабету виникає, як правило, в осіб старшого віку. Незважаючи на те, що діабет є поки що невиліковним захворюванням, профілактика та своєчасне лікування його ускладнень може значно не тільки продовжити, а й покращити життя хворим.

Досить велика група людей перебуває у “зоні ризику” виникнення цукрового діабету, це:

– хворі зі стійким пародонтозом та фурункульозом;

– особи з нирковою та аліментарною глюкозурією;

– особи похилого та старшого віку;

– однояйцеві близнюки, з яких один хворіє на цукровий діабет;

– жінки, які народили живу дитину вагою 4,5 кг і більше;

– матері дітей з вадами розвитку;

– жінки з глюкозурією під час вагітності, а також викидня або народження мертвої дитини;

– особи, які страждають на гіпертонічну хворобу, подагру, атеросклероз, гіперурікемію.

Особливим завданням лікуванням цукрового діабету є нормалізація вугловодного обміну, яка включає дієту, прийом таблеток цукрознижуючих препаратів або інсуліну, дозовані фізичні вправи, навчання хворого та самоконтроль лікування.

Дотримання нормальної маси тіла, виключення з дієти легкозасвоюваних вуглеводів, обмеження вживання продуктів багатих на вуглеводи, стабільний режим харчування – все це запобігає розвитку ускладнень та підтримання належного рівня якості життя.

 

ВАЛЕНТИНА ПАЩЕНКО, лікар-ендокринолог поліклінічного відділення.